Кен Робінсон "Освіта вбиває творчість"

Добрий день, колеги! 

Нещодавно я переглянула декілька виступів Кена Робінсона – неперевершеного оратора, автора книг та міжнародного радника із питань освіти. І не можу не поділитися враженням від одного виступу, але спочатку хочеться сказати декілька слів про нього. 

Відомості про оратора

Народився Сер Кен Робінсон 4 березня 1950 року в Ліверпулі(Англія). Він був одним із семи дітей в родині.  Деякий час Робінсон вивчав англійську і драматичне мистецтво в коледжі Університету Лідса; у 1981-му отримав ступінь доктора в Університеті Лондона. У ході роботи над дисертацією Кен вивчав драматичне мистецтво і театр, як в цілому так і стосовно освіти. Він був директором Школи мистецьких проектів (1985-1989), професором кафедри мистецької освіти в Уорикськом університеті (1989-2001). 

Кен Робінсон - володар численних нагород, наприклад, медалі Peaboy за внесок у розвиток гуманітарних наук і культури в США, Робінсон також отримав титул рицаря за розвиток мистецтв, регулярно виступає на конференціях  TED Talks.  Він вже показав три презентації про роль творчості в освіті, причому в загальній складності на одному лише офіційному сайті TED ці презентації були переглянуті більше 28 мільйонів разів. Найпопулярнішою презентацією Кена Робінсона є презентація про те, як шкільна система начисто вбиває в дітях творче начало; ця презентація по популярності впевнено утримує перше місце на всьому сайті TED. 

Саме про цю презентацію я і хочу сьогодні з вами поговорити.

"Освіта вбиває творчість"

        "Доброго ранку. Як справи? Чудова конференція, чи не так? Я був у захваті від попередніх виступів. Тож, я мабуть піду",- так розпочав свій виступ Робінсон, завдяки вдалим жартам він створив позитивну атмосферу, а цікавими історіями з життя зміг відразу ж зацікавити слухачів. Отож давайте детальніше розберемо його головні позиції стосовно проблеми освіти .

Кен Робінсон впродовж багатьох років цікавився освітою, а саме методами її надання. Його також завжди цікавили діти, їхня легкість освоєння світу, їхня неформальна освіта. За думкою сера Робінсона кожна дитина має надзвичайні таланти, вона не може їх не мати. Та на превеликий жаль, майже всі дорослі не можуть їх зберегти впродовж свого періоду дорослішання. Саме тому спікер наполягає на тому, що креативність повинна мати не менш важливе значення, ніж освіта.

Креативність зараз важлива в освіті не менше, ніж грамотність, і ми маємо надати їй саме такого статусу. Вся система загальної освіти по всьому світу – це затяжний процес вступу до університету. В результаті багато обдарованих людей себе такими не вважають, адже те, що їм гарно вдавалося в школі, не цінилося, або навіть засуджувалося. Ми не можемо собі дозволити так само продовжувати. Такої думки дотримується оратор.

Під час промови Кен Робінсон наводить приклади з життя, коли діти не бояться помилитися.

 Якщо вони не знають, як має бути, вони спробують. І можливо, у них вийде щось нове. Проте це не означає, що постійно помилятися – значить, виявляти творчість. Але якщо ви боїтеся зробити щось не так, ви ніколи не зробите нічого оригінального.

Нажаль, вже зараз деякі діти настільки бояться помилок, що втрачають здатність щось придумувати. За словами сера Робінсона в цьому є проблема національної системи освіти, коли помилка – це найгірше, що може статися.

! "Пікассо колись сказав, що кожна дитина народжується справжнім митцем. Проблема полягає лише в тому, щоб залишитися митцем, коли подорослішає. Отже, ми не можемо набути творчих здібностей, але ми можемо їх втратити."

Кен Робінсон помітив, що в усіх національних системах освіти приблизно та й сама ієрархія: на вершині знаходиться математика або мови, потім – гуманітарні науки, і тільки внизу – мистецтва. І також у кожній країні приблизно однакова ієрархія в самому мистецтві: в сучасних школах образотворче мистецтво та музика має вищий статус, ніж драма та танці. Та на Землі немає такого місця, де дітей кожного дня вчили би танцям так само, як ми щоденно вчимо математику. Виявляється, що в усьому світі головною метою загальної освіти стає створення університетів професорів, чи не так?

Сер Робінсон також був професором, але він не вважає їх «найвищим досягненням людства». Професори – це одна з форм життя. Автор згадує, що професори живуть тільки в своїй голові, а решта їхнього тіла слугує своєрідним «транспортом» перенесення голови.

    Всі системи освіти з’явилися для того, щоб задовольнити потреби індустріалізму. Саме тому ієрархія утворюється за причини виділення найбільш корисних для роботи дисциплін на перший план. Наукові ступені мало що значать, але їхня значимість підвищується. Там, де раніше вистачало ступеня бакалавра, тепер треба бути доктором наук.

        Ще одне зауважує оратор, що рівень креативності людини залежить від того, скількома способами сприйняття дійсності вона володіє.

      ! В своєму виступі Робінсон згадує великого хореографа Джиліан Лінн, яку колись вважали хворою, але лікар поставив діагноз: «Вона не хвора, вона – танцівниця!» 

Висновок

       Саме тому наша задача – побачити в собі та в своїх дітях таланти та розвивати їх. Нашим завданням має бути зробити майбутнє кращим, зробити його креативним!

         Раджу всім подивитися даний виступ! Сподіваюся інформація була цікавою. Чекаю на Ваші коментарі. Приємного перегляду!